Історія

Археологічні знахідки в районі Бобринця свідчать, що територія, на якій він розташований, була заселена людьми близько 15 тисяч років тому.

У 1765—1767 роках царським урядом проводився перепис населення і господарств півдня України. 1767 року запорізький полковник Андрій Кийнаш доповів Кошеві (козацькому управлінню), що недалеко від річки Сугоклія засноване поселення Малий Бобринець.

Наприкінці XVIII ст. Бобринець був досить великим населеним пунктом. У 80-х роках тут щороку відбувалося чотири ярмарки. 1816 року у місті проживало 1910 чоловік.

Запровадження військових поселень 3-ої уланської Української дивізії у 1821 році й передача частини земель Єлисаветградського повіту у військове відомство привело до його скасування й утворення з решти цивільних земель новоствореного Бобринецького повіту, що сталося 6 грудня 1828 року.

Свято-Миколаївська церква

За указом 4 червня 1857 р. військові поселення почали скасовуватися, згодом відновився Єлисаветградський повіт, правління якого було переведене з Бобринця до Єлисаветграда у 1865 році.

В Бобринці в 1860-их роках жили і працювали корифеї українського театру М. Л. Кропивницький і брати Тобілевичі — І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий), М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, які створили в місті аматорський театральний гурток. У 1864 році в обладнаному під театр приміщенні відбувалися спектаклі трупи Л. Млотковського.

У Бобринці в той час була єдина церква. Через десятки років на кошти княжни Дмитрянської була споруджена Свято-Миколаївська кам'яна церква. У 1912 році освячено Вознесенський собор, будівництво якого тривало 14 років. Це була остання робота архітектора Якова Паученка.

Вознесенський собор

На початок ХХ ст. в Бобринці мешкало 14 281 чоловік, це було друге за величиною місто на території, що в подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграду (61 488 чол.).[2] В цей період поряд із сільськогосподарським виробництвом діяли промислові й торгові підприємства. Серед заводів виділялися чавуноливарні, колісні, шкіряні й миловарний. Переважали дрібні кустарні підприємства з незначною кількістю робітників. Розвивалися фургонно-колісна, ковальська, швейна галузі. Чимало магазинів та лавок у місті належало Давиду Бронштейну — батькові Льва Троцького.

 В 1935 році в місті було відкрито сільськогосподарський технікум. В 1935—1938 роках тут навчався Василь Порик, про це свідчить меморіальна дошка на будинку.